.::. ВІРШІ ОЛЕНИ ДИШЛЮК .::.

Подорож в Бирлівку

Наше село розвинене всебічно Є школа, і “Веснянка” дитсадок Через село в нас протікає річка Зариблений в нас також є ставок. Відділ зв’язку, кафе і сільська рада Станція переливання крові і медпункт Все це говорить, що в селі є “правда” І працьовитий тут живе народ. В нас гарний стадіон, де влітку і весною Грають в футбол геть із районних сіл І хлопці бирлівські завжди напоготові Й непропускають жодного з голів. Для молоді завжди працює “Будинок культури”, у вихіднії дні Кіно і дискотека в нас чудові Де за порядком дивляться як слід. У нас в селі не забувають і шанують Пам’ять тих воїнів, які загинули в роки війни На їхню честь в центрі села побудований Красивий пам’ятник, де завжди є квіти живі. І вечорами в селі не заскучаєш Як в вихідні, так і в робочі дні Завжди гостинно вас запрошує “Любава” Де подадуть напої й страви вам смачні. Неподалік “Любави”, біля школи Забезпеча всім необхідним покупців, Працює магазин чудовий, Що “Гермесом” зовуть його усі. У нас в селі завжди порядок Це – дякуючи голові села Якби ще так давали пенсію й зарплату, Тоді б село ще краще процвіта.

Бирлівка

Я чую, як ти просипаєшся вранці Дзвінким шумом птахів дібров У теплі промінчики, мов сонця пальці Тебе обіймати, село. Росою краплистою ти ніжно вмиєшся І вітер розчеше гілля Красива природа навкруг простелилася Це Бирлівка рідна моя. Тут моя моя хата, тут я народилась І не жалкую про це Тут - пахне м'ята, там - іва схилилась Лелека в гніздо щось несе. У полі колоситься жито, пшениця Гудут машини, трактори Красивою буть Бирлівка не стомиться, Працює, щоб 'йти догори' І клумби в трояндах Кафе, магазини, Каштановий парк, стадіон. І влітку, весною І осінню, взимку Заклопотаний стрінеш ти люд Це рідна Бирлівка, де Берладинка Несе свої води в Дніпро Ха йкожен знає і завітає В наше красиве село. Запрошую!!!

Краю Бершадський

Я люблю тебе, краю Бершадський Рідна серцю моя сторона Як почую бува десь зненацька Десь про Бершадь, аж дух завмира. Так і хочеться добре почути Про свій край від далеких людей І сказать, з гордістю посміхнутись Що із тих я бершадських земель. Я люблю тихі весни подільські Коли шумно стає у містах Коли квіти цвітуть. Й по-вкраїнськи Пахне хліб у сільських хатах. Теплим літнім сонячним ранком По дорогах бершадських проїдь Ти побачеш, як люд ще з світанку Вже працює, й душа защемить. І так хочеться знову і знову Їхать, йти по дорогах, полях Де пасуться рогаті корови Колосяться поля у хлібах І так любо ступати на землю Пригорнула б до серця її Я горжусь тим, що я народилась На Поділлі, в бершадській сім'ї.

Літо

Знову літо пахне пишним цвітом І в росі купається трава Це прийшла найкраща, найтепліша Любляча усіх дітей пора. Шумлять зелені трави на роздоллі, І ранками клубочиться туман Срібляться роси на пшеничнім полі Тепло і ласку дарує літо нам.

Прощай осінь

Відшуміла осінь Сивими дощами Й тепло відлетіло В вирій з журавлями. Облетіло листя, Вже дерева голі Лиш здаля видніє Ще зелена хвоя. Почорніло поле, І кущі тернисті Лише червоніє Калина в намисті.

Волошка

Під вишнями, в саду зеленім Пишалася, як Мавка лісова Всміхалася і сонцю й небу Чудова квітка – волошка польова. Така красива, юна і тендітна Незнаючи, що є добро і зло Пишалася як небо те блакитне Що все дарує людям лиш добро Незнаючи, що хтось таки позаздрить Її красі, й щасливому житті; Протягне руку, з ненавистю, й скаже; “Не будеш більш пишатись на Землі!”

Весна

Уквітчана рястом Барвінком блакитним Приходить до нас Чарівниця весна. А з нею летять Птахи перелітні На крилах лелек І вона приліта. У лісі ще соннім З-під мокрого листя Почувши весну Вже виліз їжак А там у гаю У зеленому листі Калину гойдає Пернастий шпак.

Українська ніч

Вечір приходить Сонце сідає Літній вже день догора Вже й соловей У саду не співає Скрізь тиша, вечірня пора Сутінки ночі Впали на землю Вкрилась росою трава Місяць з-за хмари Виплив на небо Стежину в саду осява. Там на ставку Попід ніжною івою Лебідь тихенько дріма Небо укрила Зоряною темінню Українська ніч чарівна.

Україно

Україно моя, тихий шелест лісів Ніжний шепіт берізки у полі І куди не поглянь, як у мареві снів Ти цвітеш, як троянди червоні. Зеленіють луги, ожила вся земля Й лише там, на широкім роздоллі Молода - як весна у вінку, чарівна, Як царівна милуєш на троні. Не схиляй голови, не збивайся з путі Хай не будуть страшні перешкоди. Але знай - ми тебе не залишим в біді Не піддайся ти бурі й негоді.

Мово моя

Мово моя Українська. Ніжний спів солов'я, Ти - як калина в намисті В барвінковім вінку - як весна. Ти - як сонце у небі високім Що світить, людей зігріва Як вітер у полі широкім Безмежна звучна чарівна. Мужайся, рідна мово, пишайся Перецвітай, як квітуча весна Будь горда, міцна й не схиляйся Будь чиста, як джерельна вода

Україно моя мила

Україно моя мила, Ти голубко сизокрила Я до тебе як до матері горнусь Подивись на свою вроду У дніпровські чисті води На свою безмежну красоту Золоті поля у житі, Як не жити, не радіти Й не дарувати людям доброту. З щастя будемо вінчати На добро благословляти Завжди будем прославляти Україну дорогу.

Люблю твої степи просторі

Люблю твої степи просторі Блакитну ніжність в небесах, І синь води й високі гори Красунею ти постаєш в моїх очах. Тернистим шляхом, як знедолена дівчина Хоча колись і переможена була Несла тягар, і знала, що всерівно Прийде й твоя щасливая пора. Із глибини століть й довіку Ти мужньою і сильною була І українським людям щастя й втіху Крізь каторгу і війни пронесла. Свою любов і нездійсненні мрії На всій землі я віддаю тобі Моя кохана ненько Україно. Низенько поклонюсь тобі я до землі.

Не стільки світу, що в вікні

Не стільки світу, що в вікні Поглянь: надворі більше В садах троянди запашні Джмелі гудуть у вишнях Шумлять гаї широколисті У лузі річечка тече. Калина хилиться в намисті Пшениця жнивну пору жде. Краса природи - рідний краю Моє село - веселе у цвіту За тебе кращого - немає На Україні, Грузії, Баку.

Прощай школо

Вже минули роки Золотої пори Ти не вернеш їх більше ніколи! Як весняні струмки Продзюрчали вони І не підеш ти знову до школи! Юність вже простеля Золотий свій рушник Й лише там, на широкім роздоллі, Вже чекають тебе Самостійні шляхи По яких ти ступатимеш скоро!

Молодість

Минають дні, минають роки Спливають молоді літа І там, за обрієм широким Блукає молодість моя Така ти юна і тендітна Така весела, чарівна Чому не лишишся зі мною Прекрасна молодість моя?! Не відлітай у вирій з журавлями, Не залишай мене на самоті …А жаль, залишиться лиш пам’ять Про ці щасливі молоді роки.

Випускникам

Ну от і все, дзвенить дзвінок останній І закликає дружно вас у клас Усмішка, квіти, а в душі – переживання Ступають з вами в цей святковий час. Тепер ви вже не діти, ви – дорослі В яких позаду все шкільне життя Отож сміливо ви ступайте по дорозі У світле і щасливе майбуття. Сьогодні вас востаннє закликає Дзвінок веселий в світлий рідний клас І як тепер вам не згадати Ту першу вчительку, Що привела у перший клас?! Як перші літери учила вас писати І по складах читали ви “Буквар” Як вчила батька й матір шанувати Й не забувати :“Ти уже школяр” Шкільні роки й дитинство – все позаду, Минуло все, неначе й небуло Хай здійсниться у всіх життєвий задум Даруйте людям радість і добро! Нехай вам житом стежка колоситься Й трояндами всміхається життя Сміливо йдіть у путь – і не спіткніться Дорогою, що манить в майбуття!

Зрада

Вечір вже догорів Ти стояла одна Тихо падала ніч на алеї Ти не знала, що він не чекає тебе Він шукає вже інщу лілею Не чекай і не плач Не сумуй не ридай Він не вартий палкого кохання Ти його розлюби зустріч з ним не шукай Не ховайся у теплі страждання. А якщо і колись Ти зустрінешся з ним Ти вдавай, що йому ти не рада Будь ти горда – як меч, Будь як камінь тверда, Хай подумає, що таке зрада?!

Ти пам’ятаєш?

Ти пам’ятаєш нашу першу зустріч В той день, коли цвіли сади? Ти пам’ятаєш ніжні мої руки Й несмілий шепіт: “…чекаю, прийди…” Ти пам’ятаєш, як ходили разом Алеями, що іскрились в росі? Ти пам’ятаєш, як казав: “Кохаю…” Тримаючи троянду в руці? …Я пам’ятаю, милий, все я пам’ятаю Як жаль, що вже забувсь ти. Але пройдуть роки, й колись в печалі Згадаєш ти мене в полоні самоти.

Кохаю

Кохаю тебе мій коханий, Кохаю у сні й наяву, Кохаю від ночі й до рання Тобою одним я живу. Нехай ти про мене забувся, Не хай пролетіли роки, Але моя пам’ять не згасне, Для мене ти в світі один.

Сон

Мені приснився сон цієї ночі, Що ніби-то пливу я у човні Й крізь марево туману бачу очі Твої, коханий, милі, дорогі. Я зупинилась, опустила весла, І стала приглядатися туди Де ти стояв, і зовсім, так, не весело… Благав; ”Кохана йди…”

Розлука

Тиха падала темінь на землю Я стояла одна у дворі Я чекала, що прийдеш мій милий Й скажеш ніжно: “Кохана, привіт” І як завжди ми будемо разом Вечір знову проводити вдвох Будем смуток ділити і радість І не вірить, що є світ розлук Але марно чекала, коханий Ти до мене уже не прийдеш Ти сказав, що ніколи між нами Нічого серйозного більш не буде. Тихо падала темінь на землю Десь стояли кохані в дворі А я все чекала, що прийдеш Й скажеш ніжно: “Кохана, привіт”

Я уже не та

О, ні, мій друже, Я уже не та… Не та, що так кохала тебе ніжно І цілувала ніжно у вуста. В саду, під вишнею білосніжною. Пройшли роки, забула я тебе Своє кохання я відкинула далеко, Туди, де не згадаю я тебе Й не повернуся, друже мій далекий.

Тільки ти…

Тільки ти, мій коханий Тільки ти, мій жаданий Ти розбив моє серце, І душу зігрів. Я кохала літами, Я не спала ночами Я надіялась: “Знов ти до мене прийдеш” Але марно чекала, Звечора виглядала, І стежинку у гаю Наливала слізьми, І погасла надія, Що ти будеш зі мною Але думка про тебе Буде жить назавжди.

Хліборобам

Золотом іскряться ранні роси Чути дзвінкий спів пташок в полях Скоро ляжуть трави у покоси Й загудуть комбайни на жнивах. Вийдуть дружно в поле – й нумо до роботи Працюватимуть і ночі й дні Бо жнива – це праця хліьороба Що працює від зорі і до зорі. Це безсонні ночі й труд натхненний, Що блищить у краплинках поту, Що дарує нам життя святкове і буденне, Хліб, затишок й людську доброту.

Медпрацівникам

Медпрацівник, як тепло звучить слово, Що пройняте надією в життя, Що вам вселяє віру у здоров’я, Недугу і хворобу проганя. У свято, будень, бурю чи негоду Як випадково захворієш ти, Тобі завжди прийде на допомогу Людина щедра, з серцем доброти. У кабінеті чистім і просторім Як завжди запитає: “Що болить?” Коли розкажеш – ніби вже й здорова І ніби вже нічого не болить. Завжди вам дасть пораду, заспокоїть Огляне, й ліки призначить, Теплом душі своєї рани гоїть, …Хоча й зовсім не хочеться хворіть. В тривожну ніч, коли ти у знемозі Коли тебе нестерпно щось болить, Завжди примчить на швидкій допомозі У білому халаті рятівник. Медпрацівник потрібен завжди й всюди, В колгоспі, в школі і у дитсадку Це – милосердні, добрі, чуйні люди Несуть відповідальність й доброту. Це турботна праця і ночі безсонні, За їх плечима – людськеє життя. Нехай же вам щастить у вашій долі Бо ви – це наше світле майбуття.

Подрузі

Ти дивишся замріяно у небо, Немов жалкуєш, що пройшли роки, Це так: ти більше молодість не вернеш, Не вернеш юності – веселої пори. Ти вже доросла. В тебе сім’я, діти, Робота, господарство, чоловік. Тобі лиш тільки жити і радіти Продовжувать і шанувати родовід

Осінній пейзаж

Жовтіє сад, сиві тумани Клубками котять по землі. І заморозь холодна зрання, Курличуть в небі журавлі. Вже й сонечко не тепло гріє, Чорніють зоранв поля, Осіннє поле вже німіє, Лиш вечір де-не-де гуля.

Перший раз у перший клас

А літо вже мина, І зним дитячі роки Які біжать, немов в ріці вода Прощайся з дитсадком, сьогодні на уроках Упершу у житті за парту ти сіда. Кружляють в небі пари журавлині, Доріжку осінь листям устеля, Сьогодні ти уперше по стежині, Прийдеш у школу, й будеш вже школяр. В осіннім вальсі листя закружляло Багрянцем золотим пада до ніг, Сьогодні ти уперше станеш, З шкільним портфелем на шкільний поріг Перший дзвінок уперше пролунає Й тебе покличе у країну знань, Найкращої країни вже немає Як школа – ти її не забувай!

Розкажи мені поле

Розкажи мені поле, про широкі простори, Про чарівні квітки, що ростуть на луках. Розкажи мені поле, де блука моя доля Може десь недалеко вже на мене чека?… Розкажи менв поле, про синєє море, Як шумує, вирує, вітер хвилі здійма, Розкажи мені поле, чи є в світі доля, Ти такеє ж без долі, одиноке - як я.

Дари осені

Вже садами і полями Ходить осінь золота, І осінніми квітками Землю щедро прикраша. Зріють яблука червоні У осінньому садку Хризантеми, айстри повні Червоніють в квітнику. На городі вже доспіли І картопля й буряки У садку – рожеві груші І червонії сливки. Осінь – щедра господарка Працьовитим дала всім, Лиш лінивим ці подарки, Не попадуть самі в дім!

Навіщо?…

Навіщо?… я сама себе питаю. Навіщо я живу на цій Землі? Навіщо?.. коли щастя я не маю Лиш знаю горе, що не мина мій дім. Мої роки минають швидко, мов у казці. Вже й скоро молодість злетить у вирій з журавлями. А я й не знаю, де ту материнську ласку Знайти… О, Боже, мамо,… де ти, де? Мені не треба ні слова, ні ласка Ніщо не замінить в душі Пекучий біль Мені потрібна материнська ласка Одна вона мене розрадить на землі

Золота осені пора

Нива золота хвилюється у полі Стиглий колос додому налина Скора пожовтіє листя на тополі Бо приходить золота осені пора Журавлі ключем збираються у вирій І холодні ранки змінюють тепло На галявах шум відлунює стокрилий Заберуть пташки на південь все тепло.

Українцям

Я хочу, щоб вас щастя не лишало, І сонечко світило в кожний дім, Щоб горя не було, і люди не вмирали, Щоб злагода і мир ходили по Землі. Я хочу, щоб всі люди шанували, Матусю, берегиню дорогу. І хліб, і сіль щоб на столі лежали, І Бог давав добро на вашу ниву вікову.

А скоро вже зима

Вже й осінь стукає сивим дощем у шибку Багряне листя вітер з дерев зрива, В саду осипалась осіння пізня квітка Напевно чує, що скоро вже зима. Вже не далеко срібна білосніжка, Прийде тихо вночі, й притрусить все сніжком. А рано-вранці морозець її піддержить трішки Щоб не утік – буде стоять із батіжком.

…Жди…

Осінні дні, осінні ночі Спішать, мов течія ріки Щоночі сняться мені очі Ті, що кохаю я роки. Щоночі в спогадах тону я Або лечу не зна куди Навіщо так палко люблю я Себе питаю я завжди?! Я так ревную, так кохаю Я хочу буть разом завжди Мій погляд лиш тебе шукає,- А доля ніби просить…жди…

Зима

Зима вночі тихенько підкралася Й укрила землю білим полотном А потім сніжна курява знялася І притрусила все навкруг сніжком. Тоді мороз, біля вікна вмостившись, Розмалював гарненько на вікні Такі чудові, срібні, аж пушисті Іскристо-білі пташині пір’їнки.

Я так люблю

Я так люблю, коли мені дарують квіти З любов’ю і повагою в душі Немов на крилах мені хочеться злетіти А інколи й заплакать… Але ні! Своїм сльозам не дам я волі! Хоч буду плакать я в душі. І так, не зовсім – мимоволі Буду радіти своєму житті. Моє життя – моя любов, і моє горе, Хвилини радості, а інколи й печаль Мене ховають у страшенні пута Й думки несуть у ту незриму даль… Я так люблю, коли мені дарують квіти З любов’ю і повагою в душі Немов на крилах мені хочеться злетіти, Забувши всі невдачі у житті